БукРивер создан для того, чтобы вы могли поменять прочитанную книгу на любую другую или просто подарить хорошему человеку, пока она не погибла под слоем пыли на вашей полке.
Как это работает Что вы хотите прочитать? Присоединиться к БукРиверу
Как это работает Что вы хотите прочитать? Присоединиться к БукРиверу
Поиск → Трохи пітьми
«Трохи пітьми», Любко Дереш
...Зліва панки, вони завжди займають рівну площадку відразу біля входу. Їм на всіх насрати, і я, звісно, не підходжу і не вітаюся, бо й мені вони по це саме. Їх дівчата всі в чорному: чорні шкірянки, чорні бандани. Футболки у тон тільки підкреслюють їх панківську окремішність. Це якісь молоді панки, підгниваючі. Дівчата ще доволі свіженькі, юнаки жваві та матюкливі. П’яні в дрельку. Б’ються за цигарки. Квиток на літак і пачка сигарет. Тоска, блін, яка тоска.
Праворуч і вище — олдові хіпі-щорічники. Вони завжди базуються в колі дерев, напинають барвисті полотнища і слухають з магнітофону Jefferson Airplane. Це патріархи Шипота, старі друзяки-хіпарі: поляки, українці, росіяни, словаки. Вони дбають про атмосферу довкола себе — ретропацифізм. Я з котримсь зустрічаюся поглядом і вітаю його піднятою рукою.
У відповідь — теж підняті руки й посмішки.
Правіше цих, ближче до обриву над водоспадом, ще одні хіпі, залюбовані в американських індіанців, розбили типі. З димового отвору куриться дим. Над галявиною панує спокій і блаженство. І жодного червоного прапорця.
Дивлюся вище і, відповідно, далі. Зір пливе, та я все одно розрізняю зграйки наметів, зібраних барвистими гронами, до яких так і кортить підійти і роздивитися, і розпитати, що по чім, та де, та звідки.
Помічаю кілька українських прапорів. Це, далебі, Львів або Тернопіль. Як правило, на Шипіт приїжджають кагалами, і, за невеликими винятками, підтягуються свій до свого.
Вище і далі погляд відкриває нові скупчення наметів, аж до верхньої риски, звідки починається ліс. Подумки оцінюю відстань. По прямій, мабуть, трохи менше кілометра. Тераса здіймається часом полого, часом стрімко. Як би не рухався — повільно чи швидко — на підйомі впріваєш.
Праворуч і вище — олдові хіпі-щорічники. Вони завжди базуються в колі дерев, напинають барвисті полотнища і слухають з магнітофону Jefferson Airplane. Це патріархи Шипота, старі друзяки-хіпарі: поляки, українці, росіяни, словаки. Вони дбають про атмосферу довкола себе — ретропацифізм. Я з котримсь зустрічаюся поглядом і вітаю його піднятою рукою.
У відповідь — теж підняті руки й посмішки.
Правіше цих, ближче до обриву над водоспадом, ще одні хіпі, залюбовані в американських індіанців, розбили типі. З димового отвору куриться дим. Над галявиною панує спокій і блаженство. І жодного червоного прапорця.
Дивлюся вище і, відповідно, далі. Зір пливе, та я все одно розрізняю зграйки наметів, зібраних барвистими гронами, до яких так і кортить підійти і роздивитися, і розпитати, що по чім, та де, та звідки.
Помічаю кілька українських прапорів. Це, далебі, Львів або Тернопіль. Як правило, на Шипіт приїжджають кагалами, і, за невеликими винятками, підтягуються свій до свого.
Вище і далі погляд відкриває нові скупчення наметів, аж до верхньої риски, звідки починається ліс. Подумки оцінюю відстань. По прямій, мабуть, трохи менше кілометра. Тераса здіймається часом полого, часом стрімко. Як би не рухався — повільно чи швидко — на підйомі впріваєш.
ISBN:978-966-343-553-4
Расскажите друзьям об этой книге. Отправьте им эту ссылку
Мнения о книге
Мнений пока нет. Может быть Вы попробуете? ;)